Друга світова війна. Зима 1941-го. Наші наступають.

Друга світова війна. Зима 1941-го. Наші наступають. Раптом передня лінія атаки наривається на німецький дот,  звідти строчить кулемет і пройти ну ніяк не можна. Атака припиняється. Командування не знає, що робити. Раптом  бачать, що до доту збоку підходить загін партизан і один з них раптом падає на дот закриває собою кулемет і,  природно, гине. Наші швиденько прориваються і захоплюють дот і що стоїть за ним село.
Через 2 тижні.
Ведуть на розстріл того самого німця, що сидів у доті і стріляв по нашим. До нього підходить наш військовий  кореспондент і каже:
(К) — Ви знаєте, я кореспондент російської військової газети, я хочу написати статтю про того героя, який закрив  своїм тілом кулемет і тим самим пожертвував своїм життям, щоб ніхто більше не загинув. Розкажіть мені  будь ласка про нього.
(Н) — Ну сиджу я, стріляю з кулемета по вашим. Раптом бачу: мужик, такий немитий, неголений, гвинтівка висить на  боці, шинелька потрепаная … ну думаю — партизан. Раптом він візьми, та прям на кулемет і ляж.
(К) — Ну, а може він що-небудь перед смертю сказав? За Батьківщину там, наприклад, або за Сталіна?
(Н) — Ну ви знаєте, я не дуже сильний в російській, але по-моєму він сказав щось на кшталт: «Ой, б….я! Е…на ожеледь!»

6 лет ago